«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.
Однією з етичних проблем внаслідок насильства російських окупантів над українським народом є переривання вагітності зґвалтованими жінками та зовсім юними дівчатами. Мабуть кожен з нас здатний уявити, яким важким є досвід статевого насильства. Мабуть ніхто з нас не дивується небажанню жінок та дівчат носити у лоні дитя жорстокого окупанта. Мабуть ніхто не може поставити під сумнів добрі наміри тих, які вдаються до аборту – якнайшвидше позбутися всього, що нагадує про страшне пережиття. Але чи дозволяє аборт побачити сенс страждання у зґвалтуванні? Чи допомагає аборт позбутися цього страждання? Можна сказати, що позбутися дитини рівнозначне тому, що позбутися плоду статевого насильства, але ж позбутися плоду не означає позбутися дерева, яке породило цей плід. Іншими словами, аборт не допомагає знайти сенсовність у насильстві, яке відбулося, а знайдення такої сенсовності в свою чергу є необхідне, якщо довіряти Франклу. Аборт насправді є лише продовженням насильства, але цього разу змінюються кривдник і жертва. Насильство ж породжує страждання. Тож виходить так, що одне страждання, замість того, щоб бути вилікуваним, викликає інше страждання.
Звісно, легко є стверджувати, що потрібно виношувати дитину, зачату в результаті насильства, і важко є це виконати. Але водночас те ж стосується і аборту. Легко є стверджувати, що аборт – це усунення «згустка клітин» чи операція на кшталт видалення апендиксу, і важко є дивитися на понівечене тіло абортованої дитини. Говорити завжди легше, ніж діяти. Виношувати дитину кривдника означає дев’ять місяців тяготи та пологи. Вбити дитину кривдника означає ціле життя бути винним у вбивстві людини (хіба це не тягне за собою тяготу і докори сумління?). Адже жодний ембріон, зачатий у лоні жінки, не є «згустком клітин» чи органом матері, чи чимось подібним – генетика, ембріологія давно це стверджують. Йде мова про людину. Маленьку, але людину. Людину, яка має свій унікальний людський генотип. Сказати, що це не людина, легко, але доказати, що це не людина, з наукової точки зору неможливо на сьогодні.
Жінка, в лоні якої зачата дитина від кривдника, має три можливості вибору: 1) народити дитину та зайнятися її вихованням; 2) народити дитину та віддати її під опіку держави; 3) вбити дитину через аборт. Перший вибір найбільш героїчний, однак морально до нього жінка не зобов’язана. Третій вибір морально поганий і з точки зору персоналістичної моралі недопустимий. Другий вибір цілком прийнятний. Не можна насильством забирати життя у ненародженої дитини, яка жодним чином не несе відповідальності за своє існування чи за сумні обставини, в яких почала існувати. Але можна віддати дитину на виховання державним установам, якщо матір не відчуває себе у силі та психічному здоров’ї опікуватися дитиною. Адже зґвалтування – це єдиний випадок, коли можна у правдивому сенсі слова говорити про небажану вагітність[1].
Повертаючись до знайдення сенсу у стражданнях, хіба важко знайти такий сенс у випадку, якщо жінка чи дівчина-підліток у результаті статевого насильства завагітніла? Хіба народження дитини саме у собі не є сенсовним? Багато хто з нас заперечить, кажучи, що немає сенсу в існуванні такої дитини, яка зачата в акті насильства; яка ніколи не була потрібна ні батькові, ні матері; яка полишена на державу, а у цій державі погані механізми виховування покинутих дітей і т.д. Однак буття людини завжди є кращим, ніж небуття, а дозволити людині жити завжди є кращим, ніж вбити її. Ми ніколи не знаємо, що виросте з дитяти, приведеного у світ в результаті насильства. Ми не можемо стверджувати наперед за цю дитину, що вона буде нещасною. Ми не можемо вирішувати, жити їй чи ні. Життя цієї дитини не є власністю нікого з людей. Жінка, яка перетерпіла статеве насильство, може віднайти полегшення свого страждання, якраз народивши дитину, бо це народження відкриває сенс страждання. Прихід у світ нової і завжди унікальної людини є глибоко сенсовним. Натомість жінка, яка, зазнавши статевого насильства, вдається до аборту, не знайде в аборті нічого іншого, як безсенсовність всього, що відбулося. Вартує постраждати дев’ять місяців, аби не страждати потім ціле життя від докорів сумління. Франкл, знаменитий психіатр, казав: «Живи так, ніби ти вже живеш вдруге і ніби вперше ти вже діяв так неправильно, як зараз збираєшся діяти».
Немає оправдання статевому чи будь-якому іншому насильству. Немає і не може бути. Але коли насильство сталося і людина стала його жертвою, вона повинна прийняти правильне рішення щодо осмислення цього насильства. У будь-яких умовах людина здатна поступити добре або погано, стверджував Франкл, який досвідчував умови найгірших концтаборів. Він казав: «Життя не стає нестерпним через обставини, воно стає нестерпним лише через відсутність сенсу та мети», а також «наша найбільша свобода – це свобода вибору нашого ставлення». Чи є аборт добрим рішенням і ставленням, питання риторичне.
[1] В усіх інших випадках твердження про «небажану вагітність» звучить сумнівно, так як жінка, яка бажано вступає у статеві стосунки, не може заявляти про небажану вагітність, адже вагітність прямо пов’язана зі статевим життям.
Авторка статті: доктор біоетики Марія Ярема
Джерело: Школа біоетики УКУ
